Чиновник каже своєму заступникові: “Ви скажіть йому, будь-ласка, сині шкарпетки носити некрасиво!”. Заступник передає помічникові: “Ви там подивіться,щоб той сині шкарпетки не носив!”. Помічник передає своєму підлеглому: “Негайно зняти з того сині носки!”, а виконавець — той вже заарештовує… (Зі спогадів С.Маковецького)
… Це був неповторний час “застою”, коли пиріжок з м’ясом коштував 4 коп, а кухоль пива — 22 коп. Усі громадяни мали практично однаково оплачувану роботу, але довкілля поступово наповалось “пахощами розкладу”, який поки що нагадував скоріш важкий запах голандського сиру, ніж трупа. Пасіонарний дух тоді досить численної народної інтелігенції активно підживлювався “самвидавом”, музикою із заборонених ЦК ВЛКСМ таємних списків, яка через іноземних студентів та місцевих фарцовщиків просочувалась до Львова, а найголовніше — прийомом на саморобні дециметрові антени телепередач з Польщі, де “Солідарність” починала спроби зламати хребет своїй совдепії. Майже усі майбутні “демократи” та “олігархи” ще у поті чола трудились клерками в комітетах комсомолу та чемно “стукали” в КДБ на своїх більш розвинутих та освічених друзів та знайомих. Тотальний алкоголізм став чи не найважливішим фактором латентного протесту проти остогидлої Системи, поступово починалось масове розкрадання державного майна та зародки кооперативного руху, але за створення найменшого домашнього виробництва чи продаж кількох пар джинсів можна було легко потрапити за грати…
Визначальним фактором періоду 2000+ можна назвати тотальну зневіру та розчарування у людях, мистецтві, політиці та економіці. “Неформальний соціум” розчинився у еклектичному хаосі та шумовинні, до активного життя приступило т.зв. покоління “Х” — переважно апасіонарні “вольтрони”, що надавали перевагу лінькуватому посмоктуванню пива під “Жабою” (як “шанобливо” назвався пам’ятник у центрі міста) і фанатично-інфатильним забавам в комп’ютерних клубах. Кудись запропастились стильово і теоретично витримані панки, хіпі чи металісти, зате з’явились візуально та ідеологічно розмиті скінхеди, толкієністи, блекери, растамани, емо та інші “нефери”.
Якщо собі хтось туманно хоче уявити, що означало займатися видавничою справою на початку 90-х, то він повинен усвідомити таке: в час безконтрольного розграбування комуняками багатого майна розваленої “совдепії”, паралельно відбувалася і робота над тотальною зміною свідомості простих людей. Анекдоти, порноеротика, гороскопи, телепрограми і реклама стали основними складовими новостворюваних видань. Видавати тоді літературно-мистецькі видання було подібним до акту самогубства, але творчі потенції вимагали реалізації…
В наш непростий час неприхованого панування гешефтярів, лихварів, гендлярів, шулєрів, а також обслуговуючих їх депутатів, фіскалів, силовиків та юристів різних категорій, хочеться щиро подякувати усій цій доблесній когорті за вкрадені кошти, нерви, добробут та добрий десяток років земного життя…