Вже майже півтори тисячі років різноманітні закомплексовані етнічні групи намагаються зробити зі Слав’ян якийсь собі третьосортний народ, який майже нічого не вніс у розвиток т.зв. “світової культури” і який завжди знаходиться десь на маргінесі подій. Про те, що Слав’яни є прямими нащадками трипільсько-скито-кельтської лінії говорити практично заборонено, це — академічне табу, адже тоді вкотре виявиться, що донедавні московсько-ляхо-германські імперські амбіції не що інше, як великий “пук”. Адже одне з головних правил ведення нечесної ідеологічно-інформаційної війни гласить — “хочеш когось закріпачити, заклади йому з дитинства комплекс меншвартості”. Тому і домінувала в українських і радянських школа “офіційна версія”, що “назва слав’ян походить від латинського слова “sclavе”, що означає раб” — досить популярною вона є і досі…
Один з найвідоміших аналітиків людських суспільств — Арнольд Тойнбі — у своїй фундаментальній праці “Дослідження історії” налічив лише двадцять одну цивілізацію умовно “післяпотопного” періоду: Єгипетську, Андську, Давньокитайську, Мінойську, Шумерську, Майянську, Юкатанську, Мексіканську, Хетську, Сірійську, Вавілонську, Іранську ісламську, Арабську, Далекосхідну (китайську), Далекосхідну (корейсько-японську), Індуїстську, Індську, Еллінську, Православно-візантійську, Православно-руську і Західну… Остаточно цей список було розширено до 36-ти учасників…

“… На Куру, священному полі, зійшлися дві лави. Ой що ж це вчинили Пандави, а чи Каурави?..” Що примусило стати на смертоносну прю двоюрідні Орійські Роди у 3102 р. до н.е.? Зовнішня фабула епосу “МагаБгарата” повідомляє про конфлікт між нащадками синів царя Бгарати, начебто через банальну “принцесу”…
Те, що цей конфлікт, який ознаменував собою початок “чорної смуги” розвитку людства, був кармічно запланований “на небесах”, випливає з історії походження роду Куру (Укру?), який виник задовго до “Орійських міграцій” ще на території своєї Прабатьківщини (сучасної України). “Місячний цар” Самварана з роду Пуру зі своєю дружиною “сонячною царівною” Тапаті (скіфська Табіті) змушений був з якоїсь містичної причини полишити рідні землі і оселитися в чужій місцевості, де в нього народився син Куру — згодом цар славної Курукшетре (місцевість на північ від сучасного Делі)…

Істинну Божественну мудрість наші Пращури знали-відали за багато тисяч років до з’яви онтологічного примітивізму “сучасної науки” і не менш “змістовних версій” т. зв. “світових релігій” та похідних від них сект…
Під час одного із здвигів частини Орійських племен на схід — а такі відбувалися вже з VI-го і до середини ІІ-го тисячоліття до нашої ери — Відичні знання з Надчорномор’я потрапили на територію Індостану, де частково і збереглись, записані брахманом В’ясою на початку І тис. до н.е. ( за езотеричною версією — у 3100 р. до н.е. після битви на полі Куру). До того часу Віди передавалися лише усно в волхвівсько-друїдсько-брахманському середовищі, потрапляючи в уми тривало підготованих адептів і вже через них — дозовано в середовище простолюду…